Російське пропагандистське видання "Украина.ру" в своєму Telegram-каналі поширило маніпуляцію про те, що Київська Русь є спадщиною ексклюзивно російської історії, аргументуючи це тим, що сам термін "Київська Русь" був впроваджений російськими науковцями.

Автори допису обстоюють думку, що через неавтентичність відомої назви цей період мусить розглядатися виключно як етап розвитку Росії, що делегітимізує використання Україною середньовічних символів Русі. Такі твердження є багаторівневою маніпуляцією.

У своєму дописі "Украина.ру" цитує текст із російськомовного пропагандистського Telegram-каналу "Історія України", додаючи посилання на нього.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та музеєзнавства КНУ імені Тараса Шевченка, голова Правління Всеукраїнського громадської організації "Спілка археологів України" , дослідник раннього Середньовіччя та історії слов'ян Євген Синиця надав коментар стосовно цього:

"Наведений пост є зразком кількаповерхової маніпуляції, сконструйованої за принципом "зміни аргументу": тризуб – чужорідний символ, бо не може існувати символів Київської Русі, яку вигадали російські вчені.

Київська Русь – дійсно суто кабінетний термін, який увели в обіг в середині ХІХ ст. Історія появи та поширення цього терміну є доволі заплутаною, однозначно визначити його автора проблематично. Так само непросто й детально розібратися із змістом, який в цей термін вкладали цього різні вчені. Зокрема, терміном "Київська Русь" (часто – "Києвопереяславська Русь") чи не найраніше від інших сучасників почав користуватися Михайло Максимович, перший ректор Київського університету Св. Володимира, вчений-енциклопедист, знаний філолог, фольклорист та історик. Застосування цього терміну М. Максимовичем мало на меті підкреслити особливий статус Києва та Київської землі в історії Русі (останнє – і є історична назва ранньосередньовічної держави, сформованої династією київських князів у Х-ХІ ст.) 

Втім, практично одночасно (якщо не раніше) термін "Київська Русь" почали вживати у своїх роботах російські історики, насамперед Сергій Соловйов, надаючи йому не територіального, як М. Максимович, а хронологічного значення. Вживаючи терміни "Київська Русь", "Володимирська Русь", "Московська Русь" ці науковці вбачали насамперед послідовні хронологічні етапи переміщення центру великокнязівської влади. При цьому співзвучність термінів, де всюди фігурувала "Русь", створювало ілюзію слушності такої конструкції. Таке бачення, на думку російських вчених, слугувало історичними підставами для "збирання земель" Московським князівством та Московським царством на зламі Середньовіччя та Ранньомодерного часу.

Без особливих концептуальних змін подібне розуміння терміну "Київська Русь" панує і в сучасній російській історіографії. Щоправда, вже у ХХІ ст. проявилася тенденція до уникання вживання цього терміну (і навіть згадок про Київ як центр Русі) в науковій, а надто – навчальній літературі. Кабінетний термін "Київська Русь" воліють замінювати не менш кабінетним конструктом "Древнерусское государство". Тобто історична назва середньовічної держави Русь із центром у Києві взагалі усувається з інфополя.

Тож заперечення терміну "Київська Русь", зразком чого є цитований опус, цілком вкладається у сучасні термінологічні ігрища в російському інформаційному полі. При цьому автори цього заперечення ще й вдаються до облудної підміни понять. "Неісторичність" терміна "Київська Русь" аж ніяк не підважує історичність ранньосередньовічної Русі із центром в Києві. Так само, як і "вигнання" Києва та Київської Русі зі сторінок російських шкільних підручників не "викреслює" їх з історії.

Друга частина аналізованої маніпуляції  є не менш облудною, аніж перша. Русь, як і практично будь-яка ранньосередньовічна держава Європи, дійсно просто не мала державних символів у сучасному розумінні. Тризуби часів Русі трактують як родовий знак князів київського дому. Найчастіше їх називають "знаками Рюриковичів", але згадка Рюриковичів –  радше данина генеалогічній легенді згаданих князів, що зафіксована в літописі. Перші тризуби пов’язані з іменем Володимира Святославовича, а у подальшому ці знаки використовувалися його нащадками.

Щодо витоків використання руськими князями таких знаків, то однією з поширених гіпотез є запозичення цього елементу культури в середовищі кочівників Причорноморського Степу. Так звані тамги, родові власницькі знаки, були традиційними для ірано- та тюркомовних народів Євразійського степового коридору щонайменше від початку І тис. н.е. Тож з огляду на активні контакти між Русю та Степом, ця традиція цілком могла бути запозичена від кочівників. Тим більше, що князівські тризуби персоналізуються, позначають конкретного представника роду шляхом додавання до родового знаку якихось другорядних елементів. Саме цей принцип використовується і в тамгах.

Князь, власне, був персоніфікованим уособленням влади у державі. Тож його персональний знак, за великим рахунком, і символізував державу у її розумінні людьми Раннього Середньовіччя. Тому не дивно, що саме до тризубу Володимира як символу витоків державної традиції на берегах Дніпра звернулися творці української державності початку ХХ ст".

Нагадуємо, що нещодавно було помічено випадки видалення згадок про Київ у російських шкільних підручниках. Так, у нових виданнях навчальних книг топоніма намагаються уникати, замінювати його словом "столиця", зміщувати увагу до Новгорода тощо.  Видання "Медіазона" інформує, що окрім цього, до випуску готуються методичні матеріали, в яких "уточнюється роль Києва в історії Росії". Все це є частиною російських прагнень "привласнити" спадок Русі, демонтуючи асоціації з Україною.