Російське пропагандистське видання "Украина.ру" оприлюднило відверто маніпулятивний матеріал з метою довести, що Тарас Шевченко нібито є російським письменником, який не ідентифікував себе українцем. Попри те, що дискусія на цю тему видається не вартою уваги, примітними є аргументи, до яких вдалися російські пропагандисти.

Так, у статті стверджується, що "значна частина творчої спадщини Шевченка написана російською мовою. Включно з головним: листами та щоденником. І те, й інше — своєрідне відображення внутрішнього діалогу людини". Справа в тому, що Шевченко справді писав твори російською мовою, нею ж він вів щоденник та листувався з різними адресатами. Втім, в кожен з цих фактів російські пропагандисти спотворили.

Отже, розберімося по порядку.

фейки та маніпуляції

"Щоденник"

Перш за все, Шевченко не писав інтимного щоденника, а писав "журнал". 

 Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття серед літераторів та інших публічних діячів було заведено писати такі журнали у формі щоденника з метою подальшої публікації. Ці журнали були формою літературного твору, щось на кшталт письмового автопортрету, але аж ніяк не особистими щоденниками. Сьогодні це можна було б порівняти із веденням авторського блогу.

Отже, Шевченко і справді писав щоденники російською. Але зовсім не тому, що вони були "особистими", а якраз навпаки. До речі, листування з іншими діячами та просто друзями іноді набувало подібної форми. Це, приблизно, як зараз переписуватися з кимось у коментарях. 

Російськомовні листи 

Передовсім слід зазначити, що Шевченко писав листи не тільки російською, а й українською. І насправді адресати українсько- і російськомовних листів Шевченка відігравали дуже різні ролі в його житті.

Винятково українською мовою Шевченко послуговувався в спілкуванні з рідними   (Микитою й Варфоломієм Шевченками), друзями (зокрема з художником Ф.Ткаченком, з яким колись квартирував у Петербурзі), з українськими письменниками (П.Кулішем, Я.Кухаренком, Марком Вовчком, Г.Квіткою-Основ'яненком), з дослідниками української історії й збирачами фольклору М.Костомаровим, М.Максимовичем (а також з його дружиною), та багатьма іншими. 

Тоді як російську мову поет, очікувано, використовував у ділових справах або в спілкуванні  з росіянами, наприклад,  у листах до офіційних осіб, до керівництва Петербурзької академії мистецтв, до російських письменників О.Плещеєва, В.Жуковського, С.Аксакова, петербурзького художника-портретиста М.Осипова. 

Також російську мову Шевченко використовував у листуванні з друзями-поляками, однак це був вимушений крок. Шевченко навіть висловлював жаль, що не має змогу писати їм польською.

Про правдиве ставлення поета до російської мови можемо довідатися із листа від  1842 року до свого знайомого Якова Кухаренка, у якому Шевченко без жодних двозначностей пише: "Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом".

Частка доробку

В аргументі про "значну частину творчої спадщини " також неозброєним оком прослідковується маніпулятивний характер.  

Творчий доробок Шевченка  складає 237 віршів та поем, з яких  235 написані українською мовою, і лише 2 — російською; а також 11 російськомовних прозових творів. Застосувавши просте пропорційне співвідношення, ми доходимо висновку, що російськомовний доробок складає трішки більше, ніж 5%. 

Тому питання правдивості аргумента про "значну настину" очевидно риторичне.  

Українськість Шевченка вже тривалий час намагаються підважити або й взагалі заперечити клептократи-росіяни,  а інколи й свої "корисні ідіоти". Однак всі їхні намагання легко спростовуються як Шевченковим словом, так і словами його сучасників і наступників. Для прикладу, Борис Грінченко чітко означив, що "в українській літературі з’явиться ще багато діячів, рівних Шевченкові талантом, але вже не буде ні одного рівного йому своїм значенням у справі нашого національного відродження: будуть великі письменники, але не буде вже пророків". 

Та й сам Тарас Шевченко у одному із своїх листів написав: "Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини", чим підтвердив свою українську ідентичність.

І хоча Тарас Шевченко ще не вживає у своїх творах терміна "українці", проте широко використовує назву Україна, сприяючи цим її поширенню. Разом із тим термін "українці" йому, без сумніву, був знайомий. Адже, наприклад, основний програмний документ Кирило-Мефодіївського братства, членом якого був і Шевченко, мав назву "Книги буття українського народу". Американський дослідник Бенедикт Андерсон у книзі "Уявлені спільноти" назвав Кирило-Мефодіївське братство "першою українською націоналістичною організацією", де "на повну силу і в сучасному розумінні зазвучали слова "українці", "український народ".