фейки та маніпуляції

Російськомовний пропагандистський Telegram-канал "Історія України" поширив безпідставне твердження про те, що Микола Пимоненко є "виключно російським художником". Примітно те, що автори маніпулятивного допису радять до прочитання статтю, у перших реченнях якої відомого митця названо "українським художником" (а далі — "самобутнім українським художником").

Журналістка "Post-Past", дослідниця історії мистецтв та релігій Дарія Демченко прокоментувала цей фейк:

"Твердження, що Пимоненко буцімто "исключительно русский" художник є абсолютно нежиттєспроможним та не має обґрунтування. Почнімо з того, що Микола Корнилович народився на Пріорці (сьогоднішня Куренівка). Художню освіту він здобував спочатку в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври, а потім, завдяки клопотанню М. Мурашка, — безкоштовно у Київській рисувальній школі, де згодом почав і викладати. Зрозуміло, що на той час Пимоненко міг здобути високий критерій умовної мистецької якості лише в центрі імперії, через що він вступає до Імператорської Академії мистецтв, хоча й там навчається у майстерні українського художника, В. Орловського. Але в 1884 році Пимоненко повертається до Києва, де продовжує викладати у тій же Київській рисувальній школі. Пізніше він також стає викладачем Київського художнього училища (у створенні якого бере участь) і Київського політехнічного інституту. 

Якщо говорити про творчість Пимоненка, то починаючи з 1880-х років головною темою його художніх робіт стає життя українського села. Він був настільки добре обізнаний у селянському побуті, що відтворював його з етнографічною точністю, завдяки чому роботи Пимоненка можуть слугувати джерелом для вивчення українського костюму, народних звичаїв, обрядів та й загалом тогочасного українського життя. Одні з найвідоміших його творів  ("Святочне ворожіння"(1888); "Свати" (1882); "Ідилія" (1908); "Весілля в Київській губернії" (1891) та ін.) були створені в селі Малютянка (нині у Фастівському районі), де знаходилася дача живописця. 

Крім побуту селян, Микола Корнилович надавав увагу темі козаччини, наприклад у роботі "Проводи козаків" (1902); реальним соціальним проблемам, наприклад у творі "Рекрути" (1893) або "Жертва фанатизму" (1899), поштовхом до написання якої стала справжня історія з Кременецького повіту Волинської губернії. Доволі часто у творчості Пимоненка з’являється й українське місто: згадаймо "Київських квіткарок" (1897 і 1908), "Київський вокзал" (1890), "Зустріч із земляком" (1908), "Страсний четвер" (1900) та ін.   

Отже, можемо підсумувати, що Микола Пимоненко був активним представником київської художньої школи; завдяки своїй професійній діяльності він зробив значний внесок у розвиток Києва як одного з художніх центрів, а українська культура була визначальною для його творчості. Його ідентифікація як виключно російського художника є безпідставною".