Поема Юсуф та Зулейха
про що йдеться в першому кримськотатарському тексті
Знайомство з кримськотатарською літературою дозволяє краще зрозуміти наш народ, його цінності та традиції. Кожен окремий твір дає можливість побачити світ очима кримських татар, відображає нашу історію, переживання, прагнення та духовні орієнтири, а також зберігає пам’ять про рідну землю та спадщину. І, як це часто буває, знайомство найкраще починати з початку.
Найдавнішою пам’яткою кримськотатарської літератури вважається історичний дестан «Hikayet-i Yusuf ve Zeliha» («Поема Юсуф та Зулейха»), написаний Махмудом Киримли в 1223 році. Дестан – це епічний жанр у літературах тюркських народів, зокрема й кримських татар, сюжет якого зазвичай розгортається навколо значущої, часто травматичної для народу історичної події.
Твір Махмуда Киримли був написаний кримсько-кипчацькою мовою, а згодом Халіл-оглу Алі переклав його на староосманську мову. До наших днів зберігся лише цей переклад, а оригінал, на жаль, було втрачено.
У 1999–2000 роках твір уперше опублікували в турецькій газеті «Гюнсель». З арабської графіки на латинську його перевів Кемаль Конуратли. Згодом, у 2010 році, переклад на кирилицю здійснив Різа Фазил, і текст надрукували в журналі «Йилдиз» для кримськотатарського читача.
КОРАНІЧНИЙ ҐРУНТ
Сюжет дестану базується на дванадцятій сурі Корану «Юсуф», де розповідається про випробування пророка Юсуфа, сина Якуба (біблійних Йосипа та Якова). Брати зрадили Юсуфа й кинули його в колодязь, де хлопчика знайшли купці й за безцінь продали одному впливовому чоловікові. Дружина цього чоловіка покохала юнака й намагалася його спокусити, проте він їй відмовив. Тоді ж вона вирішила обмовити його, мовляв саме він намагався спокусити її, але знову зазнала невдачі – всі докази свідчили про невинність хлопця. Щоб виправдатися, жінка запросила інших жінок, аби ті на власні очі побачили Юсуфа й зрозуміли, чому вона піддалася пристрасті. Вражені його красою, вони, подібно до дружини вельможі, втратили над собою контроль й ненароком порізали собі руки. Попри невинність Юсуфа, його все ж ув’язнили на довгі роки. Втім, попри всі перешкоди пророк залишився покірним Аллаху, не зневірився й гідно пройшов усі випробування, за що посів єгипетський престол.
Проте Махмуд Киримли не обмежився суто коранічним сюжетом і додав власну передісторію, цим самим піднявши тему справедливості у своєму творі. Він описує народження Юсуфа, під час якого померла його мати. Пророк Якуб узяв годувальницю – рабиню-єврейку. Якось Якуб помітив, що вона годує свою дитину більше, ніж Юсуфа, і відібрав у неї сина, продавши хлопчика до Єгипту. Згорьована мати не знаходила собі місця, тому прийняла іслам і сорок днів і ночей молилася Аллаху, просячи справедливості, аби пророк Якуб відчув те саме горе, яке пережила вона. Її прохання було почуте — відплата втілилася в долі Юсуфа.
Отже, всі труднощі, через які пройшов Юсуф, — це покарання за гріх його батька. Так Махмуд Киримли підкреслює, що Аллах є справедливим, а перед Ним усі рівні — і пророк, і рабиня.
ДОЛЯ, ДІМ ТА ВІЩІ СНИ
Лейтмотивом твору є сон: усі головні сюжетні повороти відбуваються завдяки снам, адже в ісламі сон – джерело знамень і одкровень для пророків та має велику силу. Наприклад, саме уві сні Юсуф побачив своє майбутнє сходження на єгипетський трон.
Важко оминути й тему кохання, яка, хоч і не є основною, усе ж посідає важливе місце у творі. У Корані ім’я спокусниці — дружини чоловіка, який купив Юсуфа, — не згадується, проте Махмуд Киримли оживлює її образ. Зулейха постає як дружина султана, вродлива й статна жінка, яка спершу бачить Юсуфа уві сні та закохується в нього, а згодом зустрічає хлопчика на базарі. Автор надає їй власну історію та наприкінці твору зводить Юсуфа та Зулейху: Аллах повертає їй молодість та красу, і вона народжує дванадцятьох синів. Таким чином у дестані підкреслюється й тема «qısmet» (долі), що є важливою частиною кримськотатарської мусульманської культури. Те, що призначене людині, завжди належатиме їй, незважаючи на всі труднощі та перешкоди.
Ще один важливий мотив поеми – дім. Хоч Юсуф став султаном Єгипту, його все одно поховали на землі предків, країні Кеньан. Для кримських татар, які не раз переживали вигнання, зв’язок із рідним домом і батьківщиною має особливе значення. Подібні смисли, закладені в пам’ятках середньовічної літератури, становлять один із фундаментів кримськотатарської ідентичності. Вони демонструють багатовікову тяглість і непорушний зв’язок кримських татар зі своєю землею.
