ДВІ ПАРТНЕРСЬКІ РЕВОЛЮЦІЇ
Дослідник історії Криму Сергій Громенко про українсько-кримськотатарський союз 1917 року.
Навесні 1917 року в Криму розгорталися події одразу трьох революцій: загальноросійської, української та – ексклюзивно – кримськотатарської. Без розуміння того, як взаємодіяли між собою український та кримськотатарський національні рухи, неможливо збагнути, чому Українська Народна Республіка не поспішала включати Крим до свого складу. А також те, чому, врешті-решт, півострову судилося залишитися українським.
Кримськотатарська революція та українізація Криму
25 березня 1917 року на Всекримському з'їзді мусульман у Сімферополі був утворений Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) із 50 осіб, який мав замінити собою старі органи національного самоврядування. За своєю роллю в Криму Мусвиконком нагадував український Генеральний секретаріат.
Головою Мусвиконкому обрали Номана Челебіджіхана ("кримського Винниченка" – поета і громадського діяча), головою вакуфної комісії – Джафера Сейдамета ("кримського Петлюру" – публіциста і майбутнього військового керманича).
7 квітня Комітет оголосив, що підпорядковується не місцевій губернській влади, а безпосередньо Петрограду. У відповідь Тимчасовий уряд визнав Мусвиконком представницьким органом кримських татар і передав у його відання не лише релігійні, а й економічні та політичні справи народу.
Водночас 10 чи 12 березня 1917 року 200 сімферопольських українців, переважно військових та службовців, утворили українську громаду. Упродовж 20 березня – 20 квітня українські громади і товариства виникли у Феодосії, Євпаторії, Ялті та Алушті.
Однак найпотужнішим український рух виявися в Севастополі, де вже 4 квітня на зборах від 300 до 500 делегатів була створена Чорноморська українська громада, а опівдні 9 квітня відбулася перша українська маніфестація із синьо-жовтими і малиновими прапорами та портретами Тараса Шевченка. Увечері того ж дня у цирку Труцці на зборах більш ніж 6 тисяч осіб був затверджений статут громади.
Джафер Сейдамет і Номан Челібіджіхан
Юрій Тютюнник
Український полк і кримські татари
Своєю появою перший український полк в Криму багато в чому зобов'язаний Юрію Тютюннику. З листопада 1916 року він служив у 32-му запасному полку в Сімферополі, а відразу ж після падіння царизму активно долучився до національно-революційного руху. Вже до середини березня 1917 року 25-річний Тютюнник став ад'ютантом нового командувача Сімферопольським гарнізоном і одночасно – заступником голови гарнізонної ради.
Завдяки своєму становищу Тютюнник зумів провести через раду, незважаючи на опір більшості росіян, ідею створення Українського військового клубу імені Петра Дорошенка. Тютюнник і його соратники проводили просвітницькі лекції та домоглися зведення всіх українців в окремі взводи у кожній роті.
24 травня клуб організував 10-15-тисячне Шевченківське свято, в якому взяли участь делегації з Севастополя, Феодосії, Алушти і Мелітополя. На ньому було проголошено створення Першого Сімферопольського полку імені Петра Дорошенка. Увечері українські солдати зібралися в одній казармі, над якою майорів синьо-жовтий прапор, а біля дверей виставлена озброєна кулеметами варта.
На засіданні гарнізонної ради ініціативу засудили і винесли рішення український полк розігнати (якщо буде потрібно – зброєю). Але сил для цього явно не вистачало. У Тютюнника ж з'явилися союзники – кримські татари.
Як згадував він сам, "до президії клубу прибув поручник Ібрагімов, голова татарської військової організації. Була то людина енергійна, рішуча. Мав університетську освіту. Весь час татари підтримували нас. Тепер поручник Ібрагімов просив у нас поради і підтримки. Ми порадили йому робити те, що ми вже зробили, й обіцяли свою підтримку. Через два дні на мусульманському цвинтарі відбулося татарське свято. Мені довелося бути в складі нашої делегації, яку вислала президія клубу для привітання татар".
Про співпрацю із Мусвиконкомом згадувала і Харитина Пекарчук, перша жінка, удостоєна військової нагороди УНР: "З часом ми навіть почали видавати свою газету. Робили ми це на спілку з татарами, які щойно теж почали були національно активізуватися й погодилися покривати кошти видавання. До речі, тут хочу згадати про наші взаємини з татарами, зокрема в час по революції, коли кожен мусів думати про справу свого народу. Татари поставилися в той час до нас бездоганно. Їхній кримський комітет, виявив у відношенні до нас дружність і солідарність".
Підтримка виявилася взаємною. Більшовик Володимир Єлагін писав, що "в Криму жоден виступ татар не обходився без їхньої [української] хоча б моральної підтримки".
А в грудні 1917 року "дорошенківці" відзначаться успіхами у першій радянсько-українській війні.
Мусульмансько-український блок
16 червня в Сімферополі та Севастополі пройшли вибори до міських дум. У порту українці-есери йшли окремим списком і взяли 5% голосів, отримавши в думі 3 місця з 71. У столиці було цікавіше – там кримські татари з українцями утворили спільний блок і здобули 9% голосів – тобто 7 місць з 78. За спільним списком до думи пройшли від Мусвиконкому: М. Абдураманчикова, Т. Бурнашев, С.-М. Ефенді, С. Ідрисов і К. Кримтаєв; від української громади міста: М. Волошенко та Г. Моцак.
Мусвиконком і УЦР
Зближенню українського та кримськотатарського рухів на вищому рівні посприяла спроба арешту Челебіджіхана губернською владою 23 липня. Наступного дня його відпустили, а в Сімферополі відкрився кримськотатарський делегатський з'їзд. Учасники засідали два дні та дійшли висновку, що на Тимчасовий уряд орієнтуватися більше не можна, натомість слід уважніше придивлятися до українського руху.
Сейдамет так писав про тогочасні настрої: "Анархія, яка оточувала нас з усіх боків, красномовно доводила нам безпідставність наших намірів зберегти країну на договірній основі з росіянами, з російською владою. Це поставило нас перед необхідністю більш поглибленого вивчення національного руху українців".
До Києва відбули Сейдамет і Амет Озенбашли. Там вони зустрілися із Михайлом Грушевським, Володимиром Винниченком і секретарем міжнаціональних справ Олександром Шульгиним. Під час переговорів обидві сторони визнали необхідність спільної боротьби з російським централізмом. В якості гостей кримські делегати відвідали засідання Центральної Ради.
Озенбашли згадував: "У дні боротьби України за свою автономію… КМВК вважав своїм обов'язком делегувати до Ради своїх представників та повідомити Раду, що під гордо піднятим нею прапором федералізму тісними рядами згуртовано 30 мільйонне мусульманство Росії та кримських татар зокрема".
З’їзд народів і кримсько-український союз
Остаточне визначення сторін щодо приналежності Криму сталося на проведеному в Києві З'їзд представників народів і областей, що прагнуть федеративної перебудови Росії ("З’їзді поневолених народів"). 20 серпня 1917 року Мусвиконком отримав телеграму від Центральної Ради із запрошенням на з'їзд, а 27 серпня відповів згодою. Кримська делегація з 10 осіб (у тому числі й 2 жінок) вирушила до Києва.
Після тривалих дебатів З'їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії з "в'язниці народів" на федеративну державу. Для розробки плану національного будівництва та "для організації Союзу народів" Росії З'їзд створив у Києві спеціальний орган – "Раду народів". Кожна нація, зокрема кримськотатарська, мала в ньому чотирьох представників. Грушевський записав у щоденнику: "З Криму прибула особливо велика їх делегація, незвичайно горнулась до українського руху і викликала спочуття українців". Ще більш важливі питання обговорювалися в кулуарах – зокрема, і про статус Криму.
Ось як про це розповідав на II кримськотатарському делегатському з'їзді 1-2 жовтня Челебіджіхан: "Ми знайшли необхідним запитати у [Центральної] Ради: "чи входить Кримський півострів у межі вашої територіальної автономії?". З цією метою були відправлені наші до Києва делегати, яким доручили привітати Раду з Україною, щоб Рада у свою чергу привітала нас із Кримом. Хоча заява українців: "Ми вітаємо вас із Кримом тому, що бачимо там живі здібні сили", не була достатньою для нас, але ми поки що цим вдовольнилися. Після цього відносини між нами та Радою зблизилися… Після десятиденного обговорення на цьому З'їзді народів, між іншим, була ухвалена резолюція про те, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся на наш тактичний успіх, з чим вони нас і привітали, заявивши: "можете керувати Кримом так, як вам заманеться".
Укладення українсько-кримськотатарського союзу, хоч і неформального, на певний час посилило обидві сторони. З жовтня 1917-го до січня 1918 року українці й кримці спільно протистояли більшовикам на півострові. Але сили були занадто нерівними, і весь Крим опинився під червоною владою. Саме неспроможність півострова захиститися самотужки і призвела до кардинальної переміни в поглядах української влади на "кримське питання". Уже в січні 1918 року Київ висунув претензії на Чорноморський флот, а в квітні – з походом Петра Болбочана – і на весь півострів. Таким чином, ідея української приналежності Криму була сформульована ще за 35 років до його передачі з РРФСР до УРСР.
