фейки та маніпуляції

Російське пропагандистське видання "Украина.ру" з посиланням на Telegram-канал "Історія України" поширило твердження про те, що "істинні нащадки справжніх запорізьких козаків живуть на Кубані" та "вважають себе росіянами". Це маніпуляція, метою якої є заперечити українську суб'єктність.

Доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету Володимир Мільчев надав коментар стосовно цього:

"Отже, чому це твердження є цілковито маніпулятивним. Правда в тому, що за існування історичної Запорозької січі запорозьке козацтво ще не встигло перетворитися на замкнену етносоціальну спільноту із тенденцією до формування суб'єтності. Все це відбулося пізніше, вже на Кубані. А поки запорожці ще знаходилися на своїй батьківщині, себто в Україні, Січ наповнювалася за рахунок переселенців із Гетьманської України, із Слобідської України, із Правобережної України, яка на той час перебувала під владою Речі Посполитої, ну і з усіх усюд. Тобто кількісно домінували вихідці з етнічних українських земель. Вони ще не встигли сформувати якусь замкнену спільноту, яка б була начисто відірвана від метрополії.

Тут я звертаю увагу на те, що українська людність переселялася на Кубань не лише в 1792 році, коли ці землі на Таманському півострові було пожалувано Катериною ІІ чорноморським козакам (реформованим запорожцям), а й аж до кінця першої третини XIX століття.  Причому переселення ці відбувалися вже не з земель історичного Запорожжя, а з Полтавської, Київської, Чернігівської губерній, і головним чином на Кубань переселявся козачий елемент – тобто ті, хто були нащадками козаків гетьманських полків.  Тому подача цього матеріалу, що, мовляв, була якась субетнічна група запорожців, вони масово переселилися, і після цього їх в Україні не залишилося – це чиста маніпуляція і фікція.

До того ж, виселення населення з території колишніх запорозьких вольностей на Кубань не носило тотального характеру. Дуже багато нащадків запорожців залишилося на місці, особливо це стосується території Великого Лугу, Плавневої зони.

Мені доводилося бувати в етнографічних експедиціях на території Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської областей, і від мешканців таких селищ як Грушівка чи Покровське можна було почути: "А у мого чоловіка прапрапрапрадід був запорізький козак".

"А звідки ви це знаєте?"

"Так всі це знають!"  Тобто ось ця традиція не перервалася.

Те, що зросійщені кубанські козаки нібито є єдиними нащадками запорожців не підтверджується й документальними джерелами. Скажімо, серед першопоселенців міста Запоріжжя, яке виникало як Олександрівська фортеця Дніпровської лінії, значну частину складали все ж таки колишні  запорозькі козаки, які записалися в міщани або мешкали в навколишніх селах. Таким чином помітною стає тяглість історичної традиції. Якщо порівняти імена запорожців, про яких розповідали  Дмитро Яворницький і Яків Новицький, записуючи перекази старожилів нинішнього Запоріжжя, то видно, що це простежується навіть на рівні антропонімії.

Тобто запорожці та їхні нащадки скрізь, зокрема й на півдні України. Тому згадане вище твердження абсолютно маніпулятивне й не відповідає дійсності".