фейки та маніпуляції

Таке твердження поширив російський пропагандистський Telegram-канал "V Рука Кремля Z". Автори допису наводять антинаукові історичні аргументи для доведення нинішньої "далекоглядності" тих країн, які не долучилися до допомоги Україні та зберігають нейтралітет. До нерелевантних "пояснень" сучасних процесів за допомогою епізодів з історії Середньовіччя російські пропагандисти долучли й фейки, зокрема про рівень освіченості в Русі, яку вони прямо асоціюють із Російською Федерацією.

Кандидат історичних наук, дослідник Середньовіччя Вадим Арістов надав коментар стосовно цього:

"У Східній Європі, в Русі, писемність, грамотність, література, можливість появи того, що ми називаємо освітою виникає після і внаслідок прийняття християнства наприкінці Х ст. Тобто станом на ХІ, ХІІ століття, скільки часу пройшло з того моменту? Приблизно сто-двісті років. В той час як країни Південно-Західної Європи на той момент мали християнську традицію вже  близько тисячі років, оскільки багато з них колись належали до Римської імперії.

Натомість з Руссю в одному човні перебувала вся Північна Європа (тобто скандинавські країни), європейські периферії на кшталт Ісландії, і значною мірою Центральна Європа (приміром, Польські та Угорські землі). У нас вся ця традиція почалася значно пізніше, тому й не варто було б очікувати появи в ХІІ столітті тих феноменів, які на той момент вже з'явилися в Західній Європі.

Наприкінці ХІ ст., в ХІІ ст. в Європі виникають перші університети. У нас поява чогось аналогічного — це аж ХVII століття (Києво-Могилянська академія, Львівський університет).

Ще одним важливим аспектом є те, що в країнах латинської Європи і богослужбовою мовою, і писемною мовою була латина. Відповідно, ці люди мали доступ одразу до античного латиномовного літературного спадку. Натомість такі країни як Русь мали до нього доступ лише в тій мірі, в якій відповідні тексти були перекладені на старослов'янську мову. А ступінь перекладеності був дуже низький. Чому? Тому що в першу чергу перекладали те, що було найнеобхіднішим для функціонування церкви, для богослужіння. І лише зрідка траплялися переклади якихось інших, не церковних текстів. Це могли бути світські хроніки, певні повчання тощо. Але якщо такі переклади робили, то вони поширювалися дуже повільно, це були одиничні продукти.

При тому кирилична писемність і писемна мова на основі старослов'янської доволі швидко приживаються (принаймні в найбільших руських містах), тому що, на відміну від латини, старослов'янська мова була хоча й чужою, але все-таки зрозумілою. Вивчивши хоча б деякі її основи, її можна було легко доповнювати певними словами, граматичними конструкціями з власної говірки. І тому вже від середини ХІ століття ми маємо свідчення поширення писемності далеко поза церковними колами. Ми маємо знахідки графіті, берестяних грамот, написів на окремих предметах тощо. Але це був радше побутовий вимір функціонування писемності. Про широку освіту як таку тут не йшлося. Як і не йшлося, звісно ж, про велику мережу шкіл, спеціальних навчальних закладів тощо".