«Зрештою, в кожного з нас може бути свій Шевченко»
У Києві відбувся спецпоказ фільму «Сон».
фото: Потанін Станіслав
10 березня у київському кінотеатрі «Жовтень» відбувся спеціальний показ фільму «Сон» (1964) режисера Володимира Денисенка, присвячений історії життя Тараса Шевченка. Ця стрічка є однією з перших кіноробіт Івана Миколайчука.
У залі зібралися студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (КНУТКіТ), викладачі та просто ті, хто цікавляться українською культурною спадщиною. Подія стала можливою завдяки співпраці студентів і викладачів університету з партнером заходу — мережею кінотеатрів Multiplex.
«Multiplex хоче працювати над майбутнім нашої країни. І ви, студенти, ви, молодь, ви і є це майбутнє. Це перший і точно не останній наш захід з Університетом, який ми проводимо під гаслом «Формуємо глядачів, виховуємо творців». І я сподіваюся побачити вас на наших майбутніх заходах», — сказав на заході Ігор Савкін, представник наглядової ради мережі кінотеатрів Multiplex.
Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно, також підкреслив значення таких заходів для збереження культурного ґрунту та формування майбутнього покоління кінематографістів. «Українська класика має бути присутньою в сучасному культурному досвіді молоді — не як формальність, а як жива основа майбутнього».
З вітальними словами до присутніх також звернулися ректорка КНУТКіТ Інна Кочарян та директор Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ Сергій Міранков. «Для нашого університету ця подія має особливе значення, адже фільм «Сон» пов’язаний з іменами наших випускників — Володимира Денисенка та Івана Миколайчука. Це не лише сторінка історії українського кіно, а й частина живої пам’яті нашої університетської спільноти», — розповіла Кочерян. Сергій Міранков водночас зазначив: «Студенти нашого університету — це кадровий резерв екранних мистецтв України. І це наша відповідальність — перед видатними випускниками, які творили історію українського кіно, і перед майбутнім української культури — виховувати нове покоління професіоналів, здатних гідно продовжити цю традицію».
Одним із ключових моментів вечора стало відеозвернення Олександра Денисенка — режисера, сценариста і сина легендарного українського режисера Володимира Денисенка, автора стрічки «Сон». Не маючи змоги бути присутнім особисто, він звернувся до глядачів у записі та поділився історією створення стрічки.
«Біографія цього фільму складна, так само, як і біографія мого батька. Ще на студентській лаві його заарештували, засудили, і він провів п’ять років у ГУЛАГу як український дисидент. Коли почалася робота над фільмом, одним із найважливіших питань стало питання вибору актора на головну роль. Тоді батько обрав серед абітурієнтів інституту Карпенка-Карого Івана Миколайчука. А Миколайчук став перед батьком навколішки і сказав, що проповзе всю Україну, аби зіграти роль Тараса Шевченка. Так і засяяла зірка Івана Миколайчука на культурному небі України», — зазначив він у відеозверненні.
Через образ Тараса Шевченка фільм порушує теми свободи, гідності та національної свідомості, допомагаючи відчути історичний контекст і цінність творення української культури. Такі особливості стрічки, як поетична кіномова, символізм, виразна акторська гра та поєднання біографічної історії з філософським осмисленням долі митця надихають.
Після перегляду відбулася панельна дискусія «Шевченко поза підручником: вектор присутності в молодіжному дискурсі», яку модерували кінознавці КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого Олег Зозуля та Владислав Бебешко. До розмови долучились Володимир Войтенко та Андрій Алфьоров — члени міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Разом із молодими фахівцями вони міркували над тим, як постать Шевченка присутня в сучасному культурному просторі, як її сприймає молоде покоління та яку роль відіграє кіно у формуванні культурної пам’яті.
Особливого звучання події додало й те, що цього вечора зала привітала Сергія Тримбача з присудженням Національної премії України імені Тараса Шевченка за працю «Іван Миколайчук. Містерії долі». Присутні зустріли цю звістку та самого лауреата щирими оплесками.
У розмові також обговорили місце фільму «Сон» в українському кінематографі 1960-х років. Спікери відзначили, що в той самий період з’являлися новаторські стрічки, зокрема «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова, які пропонували іншу, більш експериментальну кіномову. «Сон» на цьому тлі сприймався стилістично стриманішим. Водночас учасники підкреслили, що ця традиційність значною мірою була зумовлена жорстким політичним контролем.
«Денисенко показує зовнішній світ, як його знають історики навколо Шевченка, а Параджанов крокував у новий етап українського кіно, коли воно вдалося до відображення внутрішнього», — зазначив Андрій Алфьоров.
Окремо учасники дискусії говорили про сприйняття фільму сучасними студентами. Молоді глядачі відзначали художню цілісність кадру, увагу до костюмів, композиції та візуальних деталей, а також те, як через кіно відтворюється атмосфера епохи. «Це те, чого нам як студентам не вистачає, — показів «старих» для нас фільмів на великому екрані», — зазначали учасники обговорення. Це нагадує про те, що кіно живе в часі.
Подія нагадала про те, що Шевченко — інтерпретаційний. Саме тому ми повертаємося до нього знову і знову, шукаючи в ньому щось своє. «Зрештою, в кожного з нас може бути свій Шевченко», — наголосив Володимир Войтенко. Кожне покоління матиме власні інтерпретації, і саме в цьому полягає жива присутність культури в часі.
«Тараса Шевченка не варто радикально оновлювати — його варто перечитувати. Адже, на жаль, його твори про боротьбу досі залишаються актуальними. Боротьба триває, зокрема, за нашу культуру», — підсумував Владислав Бебешко.
