Фейк: Русь – це російська мова, балет, музика, зброя, перемоги і космос, тому Україна тягнеться до її спадщини
скриншот уривку допису на "RT на русском"
скриншот уривку допису на "Специально для RT"
Кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та музеєзнавства КНУ імені Тараса Шевченка, голова Правління Всеукраїнського громадської організації "Спілка археологів України" , дослідник раннього Середньовіччя та історії слов'ян Євген Синиця надав коментар стосовно цього:
"Україні немає жодної потреби якось спеціально доводити свій статус спадкоємиці Русі. Достатньо просто пригадати, що осердям цієї середньовічної держави була Руська земля, яку складали Київське, Чернігівське та Переяславське князівства, а потім подивитися на сучасну політичну карту Європи. Пам’ятки столиць цих князівств, а також тисячі інших пам’яток часів Русі (не лише в Руській землі, а й на Волині, Галичині та Поділлі) є невід’ємною складовою культурної спадщини України. Якихось наочніших свідчень щодо статусу спадкоємиці годі й бажати.
Зброя, поза всяким сумнівом, відігравала чималу роль в історії Русі і була запорукою славетних перемог володарів часів середньовіччя. Русь, поза всяким сумнівом, мала потужну літературну традицію, закладену насамперед київськими книжниками. Дещо відомо і про музичну культуру, і навіть танці, проте навряд ті танці варто звати балетом. Не кажучи вже про те, що асоціювання космічних досліджень з часами Русі свідчить хіба що про серйозні ментальні розлади. Не меншим ментальним розладом є й впевненість в тому, що в Русі розмовляли російською, а не діалектами руської мови.
Означення "руський" (і самоназва "русини") цілком органічно продовжувало використовуватися населенням окреслених вище територій і по занепаду Русі, в пізньому середньовіччі та протягом всього модерного часу аж до початку ХХ ст. Конструктивістський перехід до самоназви "українці" був спричинений радше бажанням відмежуватися від тих, хто докладав (та й продовжує докладати) постійних зусиль, аби слово "руський" всюди і для всіх часів було переправлене на "русский", а Руська земля раптом стала "русской".
При цьому самоназва "українці" порівняно швидко закріпилася у побутовому мовленні і вже понад століття не потребує якихось роз’яснень. Модифікація самоназви, загалом, не є чимось виключним для процесу формування модерних націй. Ба більше, така модифікація аж ніяк не означає відмови від історії свого народу. Натомість сутужне намагання всіляко, бодай безпідставно модернізуючи питоме історичне "руські" на сучасне "русские", урівняти народ теперішнього з мешканцями середньовічної держави свідчить радше про неспроможність сконструювати життєздатний історичний міф для власної нації.
P.S. ПРО КАВУНИ
Згадка про "баржу с кавунами" (саме так, "с кавунами", а не "с арбузами") як одного з інструментів "насильницької українізації" на перший погляд видається цілком рандомним образом в загальному наборі маячні. Однак тут, ймовірно, йдеться радше про підсвідоме випірнання глибинних архетипів, якими "истинно русские люди" відмежовуються від цих жахливих українців.
Річ у тім, що вирощування баштанних культур є іманентною складовою агрокультури українців щонайменше від часів Гетьманщини, тоді як для Росії воно є чимось геть екзотичним. Згадати хоча б творчість українського класика російської літератури Миколи Гоголя. Звичність баштану і пересічність ласування кавунами та динями яскраво описане, приміром, у вступній частині "Зачаклованого місця" з "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки". Натомість в "Ревізорі" згадка "кавуна на сімсот карбованців" є втіленням розкошів столичного петербурзького життя, деталлю побрехеньки Хлестакова, що покликана приголомшити навіть "елітаріїв" повітового містечка N.
Тож не дивно, що доволі традиційне сезонне явище, доставка Дніпром кавунів нового врожаю з півдня України у північніші області, ввижається Ржондовській чимось геть чужим та ворожим для "людей русских", не звиклих до такої надмірної розкоші, як стиглі кавуни. Щоправда, кияни, черкащани чи чернігівці будуть щиро здивовані, дізнавшись, що щорічне прибуття баржи з кавунами є чимось страшним і неприроднім".
Допис Лариси Ржондовської на Russia Today є складовою російських прагнень "привласнити" спадок середньовічної руської держави, демонтуючи асоціації з Україною. Раніше на "Post-Past" вже було опубліковано кілька матеріалів про спроби Росії викреслити Київ із історії Русі, зокрема про те, що Київська Русь є спадщиною виключно російської історії та про те, що нібито першою столицею Русі була Ладога.
Кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Правління Всеукраїнського громадської організації "Спілка археологів України", дослідник раннього Середньовіччя